Подорож на Трансфагараш: пригоди, сніг і серпантини

Фотозвіт нашої автоподорожі на Трансфагараш влітку 2011 року. 2 пари в авто

Головна ціль поїздки високогірне шосе - Трансфегераське шосе (Transfăgărășan, DN7C). Ми навіть не очікували, що в кінці червня може бути так багато снігу і нам доведеться "штурмувати" перевал не один раз.

І щоб урізноманітнити подорож, ми вирішили ще заїхати в Болгарію на два курорти: Золоті Піски та Сонячний Берег.

Що з цього вийшло, читайте в статті :) Всі фото з поїздки наші

“О Боже, Румунія? Ви що? Навіщо? Їхати до циган? Та у вас же там розберуть машину і заберуть усі гроші 😄 Та змотайтесь хоча б до Угорщини на Балатон… Це ж так небезпечно… ну ви хворі” – приблизно таке я чув від багатьох знайомих 😅

Але ж я хотів туди поїхати вже як півтора року.
І от закрутилося. Читання форумів, поради місцевих, дзвінок до посольства, планування маршруту. Усе це приємні моменти. І заради чого?

Усе – заради цієї дороги:

Наша подорож вже у 2012 на Transfagarasan

Після перегляду роликів Топ Гіра мені ще більше закортіло туди поїхати 😍

Ну, загалом. Вирішили отримувати болгарські візи, бо румунські, якщо коротко, як на мене, ще складніше дістати, ніж шенген. Болгарські ж ми отримали на пів року без напрягу.

Відповідно, порушувати візовий режим з 16-ю республікою не було бажання, тож ми швиденько додали у маршрут 2 ночі на Золотих Пісках 😄

Довго описувати підготовку немає сенсу, тож скажу просто – дочекалися 24 червня і вирушили о шостій ранку в бік українсько-молдовського кордону – там ми й планували переночувати і проходити лінію перетину.

Дорога Україна – Болгарія

Маршрут запланували такий:
Дніпро – Нікополь – Берислав – Херсон – Миколаїв – Одеса – Болград – Виноградівка.

До Одеси доїхали не швидко й не повільно – за годин 7, дорогами, скажімо так, не зовсім рівними.

Коротенький піт стоп, щось там відпало на “гарній дорозі”, просигналив комп авто 😄. Швидко фіксимо лампочку і гоу далі

Досить рано ми прибули на кордон, але житла ні в Болграді, ні у Виноградівці – не знайшли. Вирішили рулювати далі, поки не захочеться спати.
Пройшли молдовський кордон Виноградівка – Вулкенешти, заплатили 2 євро за екологію, 30 хвилин – і поїхали далі.

Проїхалися молдовським селом, де буквально з кожного двору на нас дивилися натовпи людей. Зупинятись для фоток не захотілося – злякалися, що нам можуть замінити Opel на тачанку 😄
Швидко доїхали до румунського кордону і стали в чергу, якої не дуже дотримувалися гарячі румуни 😅

Румун прикордонник попросив показати: аптечку, вогнегасник, 2 світловідбивні жилети, і два знаки аварійної зупинки. ДВА!

– А де ще один?
– Та ось один, його вистачить. (І закриваю багажник)
– Ні, ви не зрозуміли. Знаків має бути два! 😎
– Ви жартуєте? Навіщо два?
– Мені не до жартів. Один знак ззаду, другий – спереду.
– 😄 (Я сміюся, і він це бачить). Ну гаразд, годі жартувати, у нас усе в порядку.

Він підходить до мене, нахиляється до вуха і каже:
– Он, дивись, я зараз відкрию той шлагбаум, передам по рації – вас обов’язково пропустять. Ти їдеш, там недалеко є магазин, купуєш ще один знак і повертаєшся.
😳😶
– ЖЕСТЬ.

Пауза. Я прикидаю розклад, перестаю усміхатись, беру його за рукав і кажу:
– Слухай, твоя ідея супер, але вона трохи не вписується в наш ритм. Я б із задоволенням купив би знак… у тебе.
– Але в мене знака нема. Я відкрию шлагбаум – і жодних проблем у вас не буде.
– Може у вас є знак?
– Я знайду за 10 євро вам знак. Сідайте в машину, зачекайте мене.
Приніс якийсь мотлох, на знак схоже, але то не знак…але сказав, що він підійде.

Ну якось так ми купили ще один напівзнак у румуна і поїхали далі.

Кордон Молдова – Румунія (Джурджулешти – Галац) – мінус дві години.

Заїхали в Макдональдс, поспостерігали за дорогущими машинами біля цього закладу, за модними мажорчиками, перекусили – і рушили далі на паром. Але в Галаці паром уже не працював.
Тож поїхали в Бреїлу, де за 15 євро нас перевезли в Смардан. Довго чекати не довелося.

«Сіли на хвіст» місцевому румуну і, порушуючи всі правила, рвонули в бік Констанци.
По дорозі купили за 2 євро віньєтку.
Вже добу за кермом – втома якось непомітно підкралася. Близько годинки подрімали ще на одній стоянці Макдональдса, тим самим зекономивши на готелі 😆 (не треба так повторювати!)
І ми поїхали в бік Болгарії.

На кордоні Румунія – Болгарія 1 година.
Разом на кордонах ми провели майже 4 години…

У Болгарії одразу купили віньєтку за 6 євро прямо на кордоні.

Золоті Піски

Прибули на Золоті Піски о 8:30.
Готель нормальний, я його називаю «радянським» 😄
Усе чисто, гарно, але після Європи – реально не дотягує 😅 Але за ціну 26 євро з сніданком – пайдьот 😄

Hotel Strandzha – шукайте готель в Золотих Пісках

Далі трохи відпочили та пішли на двіж, який перейшов у танці. Було весело 🙂

Наступного дня особливого бажання пляжитись не було, і взагалі не хотілось проводити багато часу на Золотих Пісках – та й на вулиці було прохолодно. Вирішили рушити на Сонячний Берег.
Передусім хотілося влаштувати невеличку зустріч з одноклубником, який проживає в Болгарії і порівняти Золоті Піски з Сонячним Берегом. Вирішили – поїхали.

Сонячний Берег

Цікавий будиночок

На пляжі нам сподобалося більше, та й загалом Сонячний Берег – кращий. Тут я навіть наклацав більше фоток 😄

З дітьми тут добре

Хлопці дивляться, хто присів на шезлонг 😄 щоб з нього грошей здерти

Непоганий готельчик

На під’їзді до пляжів запаркувати машинку складно, але цьому хлопцеві легко — у нього своє місце. Подивіться на номер і на асфальт 😅

Трохи покупались в морі, погуляли до Несебра і назад

Знову захотілося їсти 😄 Тоша несе нам шашлик. Було дуже смачно

Ноочувати на Сонячному Березі ми не планували. 

😍 Але можемо рекомендувати гарні апартаменти з басейном, де ми вже не один раз після цієї поздки були, Julia Family Apartments - дуже кльово!

На Сонячному Березі нам більше сподоблось чим Золоті Піски. Якось затишніше.

Ну що, два дні пролетіли як дві години – і час рушати до мети 😄
Після сніданку взяли курс на Трансфагараш (Золоті Піски – Шумен – Русе – об’їзна Бухареста – Пітешті – готель в горах), десь 450 км.

Автобан Болгарія

Молоковоз 😄

Кордон Болгарія – Румунія в Русе пройшли хвилин за 10

Чесно кажучи, дуже здивувалися, що пробули в Болгарії всього два дні 😅

Румунські дороги – БОМБА!

Рух навколо Бухареста просто жахливий, хто встиг – той проїхав…
Попали в затор на об’їзній більше ніж на годину.
А тут як тут – продавці модних кросівок 😎

На під’їзді до гір

Ми вже недалеко від готелю й їдемо серпантинами та гірською місцевістю

Такі машини трапляються постійно, у кабіні по 5 осіб…

Трохи тунелів

На дамбі

Схоже, ми близько 🙂

Мотоциклістів на цій дорозі повно! Я б теж із задоволенням покатався серпантинами на мотику. Ех!

Готель біля Трансфагарашу

Поселилися в готель Hotel Posada Vidraru за 40 євро зі сніданком. Готель розташований просто в лісі, поряд із дамбою. У 2010 році його тільки ввели в експлуатацію. Ідеально підходить для відпочинку перед поїздкою через перевал Трансфагараш.

Дуже затишно й приємно! Раджу!

Бронюйте Hotel Posada Vidraru

Прогулянка околицями. Страх і жах – усюди щось шумить, бігають собаки… ми вирішили не лазити й не шукати пригод 😆🙈

Вечеря – перекус 😋

Їдемо на Трансфагараш

Вранці за вікном не дуже гарна погода. На небі хмари, сонця майже немає. Смачний сніданок трохи підняв настрій – і ми вирушаємо на Трансфагараш.

Водоспад біля готелю – йдемо туди погуляти.

Рухаючись у напрямку до перевалу, я засмутився через покриття дороги. Воно жахливе 😒 Але це тимчасово. Хлопці вже латали ямки.

Але ж які там краєвиди!

Починається класна дорога і ще більш вражаючі краєвиди

але водночас починається й дощ 😔

І починає холоднішати 😒 Спершу 10°, потім 7°, потім 4°, а потім…2°

Починається сніг, у нас – літня гума, а до перевалу залишилось 6 км.

Вітер, дощ, сніг, холодно… бррр… куди ми їдемо

Проїжджаємо ще 3 км – і Вектра стає на місці, шліфуючи літньою гумою по снігу при нульовій температурі. Це нереально. Але я роблю спроби виїхати – марно, машину розвертає 😩

Хоча дизельні машини на тій же літній гумі спокійно виїжджають угору 😅

Сніг і коні

Сказати, що в мене впав настрій – це не сказати нічого!
Але я намагався не показувати цього іншим, хоча в машині всі були приблизно такі ж: 😒😒💖🚗
Ми подолали таку відстань, ми так довго готувалися – і все дарма? Ми не побачили того, заради чого їхали…

Але я хочу туди. Хочу на вершину! Хочу це побачити!

Повертаємось – щоб повернутись назад 🙂
Їдемо по ланцюги!!!

Питаємо в одному готелі – нема!
в іншому – теж нема!
Заїхали ще в одне місце, де хлопець, що говорив англійською, сказав нам: або зачекайте кілька годин кращої погоди й спробуйте знову, або їдьте в місто за 70 км і там купуйте ланцюги.

Поки приймаємо рішення – поїсти і почекати гарної погоди.
За час обіду погода реально покращилась, температура піднялась на кілька градусів. Ну супер!

Дощ майже закінчився. Отже, через дві години – друга спроба! Не ідеально, але ми рухаємось і вже проїхали декілька тих шпильок, які раніше було нереально проїхати.

І яяяяяяяяхааааууу! Ми виїжджаємо!

Виїхали!
Озера, звісно, не побачили – усе було в тумані.

Трактори чистили дороги!

Погнали далі. Спускаємось

І ось вона – ЦЯ ДОРОГА! Трансфагараш – як ми мріяли 🙂

Зараз ми туди поїдемо! 😄

Водоспади

Краєвиди, які фото не передають і наполовину. Спускаємось далі

Дорога в Україну з Румунії

Проїхавши нашу мету – Трансфагарашан, ми попрямували через Фегераш, Брашов на Галац.
Ні багато ні мало – 700 км серпантинами, трохи легшими за Трансфегерашан.
Тож розслабитись не вийшло, добре хоч «спонсори» були 😉

Назад усі кордони пройшли за пів години.
Але навігатор повів на мегапаршиву дорогу до Одеси – і ми втратили більше години на ділянці в 35 км 😩 та купу нервів.
Реальне бездоріжжя – місцями просто грунтовка 😱