Пригоди в Румунії: Трансфагараш на евакуаторі

Фотозвіт нашої відпустки в 2014 році. Спочатку була сонячна Болгарія, але розповім про наш квест в Румунії. Про те як отрмати враження від поломки авто в горах і проїхати найкрасивішу дорогу Румунії на евакуаторі.

Оскільки ми ще не відійшли ані морально, ані фінансово від поїздки на Гарду, в планах не було нічого подібного.

Не хотілося жодних напружених подорожей, ніяких диких нон-стопів – хотілося просто моря і відпочинку. Ми щиро сподівалися, що ось-ось з’являться гарячі тури, і ми хутенько злітаємо кудись на узбережжя. Але дива не сталося, ціни були захмарні, і морська відпустка опинилася під загрозою зриву.

І тут дзвонить наш друг, Олександр…

Буквально за кілька днів він почав обробляти та розкручувати нас на Болгарію )). Скажімо так, я став жертвою реклами і практично одразу повірив у все, у що хотів вірити Саша – хоча сам в Болгарії він ще не був :).

Болгарія так Болгарія. Хоча, мої останні дві поїздки в цю країну не викликали особливих емоцій. Але все ж хотілося моря і релаксу. Після того, як ми вирішили також їхати на Сонячний берег, я зрозумів, що справжні емоції будуть на зворотній дорозі.
Звісно ж – Трансфагараш! Але дорогу відкривають тільки з 1 липня, а друзі на той час уже хотіли бути вдома – без гір.

Пр нашу першу поїздку на Трансфагараш в снігу читайте в нашій статті

Далі – ми вже зі свого боку підбили ще одни наших друзів, які погодилися майже одразу їхати, попри те, що це буде їхня перша така далека подорож і взагалі перша поїздка машиною за кордон! Сміливо! Ну що ж – вперед. Я беру на себе шефство і стаю гідом для Віталія, Світлани і їхнього 9-річного сина.

Готель у Болгарії був обраний і заброньований протягом 10 хвилин. Велике спасибі Саші за те, що вибрав правильний готель – Julia Family Apartments у правильному місці за правильні гроші!

Рекомендую готель – Julia Family Apartments!

Пляжний відпочинок в липні ну таке собі :), гляньте скільки народу на пляжі зранку. Хоча лягти ще є де, і потім там лягли ))

Пляж - Сонячний берег Болгарія — Пляж – Сонячний берег Болгарія

…тиждень на Сонячному березі промайнув дуже швидко.

Дорога Болгарія – Румунія

Далі їдемо на найгарнішу локацію Румунії, і ось наш маршрут: Сонячний Берег – Варна – Русе – Обїзна Бухаресту – Lake Vidraru – https://maps.app.goo.gl/kUUQCAcVhZGsRto87

Нічого особливого. Просто гарна і рівна дорога!

Кордон між Болгарією та Румунією перетнули за хвилин 30. Багато українців їхали додому. Проїзд мостом коштує 2 євро. Платити можна або в леях, або в євро. Картки не приймали. Якщо цих грошей нема – повертають назад! (*2014 рік)

Також перед кордоном заправились газом і бензином у болгар.

Три роки тому на об’їзній Бухареста ми потрапили в жорстку пробку, де простояли близько двох годин на одному місці. Цього разу історія була схожою. Але впоралися менш ніж за годину.
Румуни в заторах пропонують купити кросівки, якісь бензопили, інструменти, телефони й інший непотріб, такий собі виїзний Амазон)))

Гребля Відрару (Lake Vidraru)

Близько 7 вечора ми доїхали до шикарного місця – озеро Відрару.

Обов’язковим місцем для відвідин на греблі був “пам’ятник Опелю” 🙂

Але перед марш-кидком до Прометея ми пройшлись навколо дамби – подивились на цю потужність!

Он бачите, внизу машинка? Саме там прокинулись хлопці з Top Gear, коли знімали випуск про Трансфагараш.

Усі ж бачили той епізод!? Якщо ні -дивіться!

Звідти ми й піднімалися

А це, звісно, жесть – сміття. Справді засмутив такий вигляд

Далі йдемо на оглядовий майданчик до пам’ятника, щоб роздивитись красу з висоти. Нам туди!

Перша оглядова платформа і такий вид

Дуже-дуже гарно

Бачите он там у лісі виглядає будиночок? Це наш готель. Трохи згодом про нього.

Дуже круті краєвиди. Мені навіть здалося, що гарніше, ніж на Гарді, де ми отримали незабутні враження.

Далі спускаємось і прямуємо до готелю. Місцем для ночівлі був обраний готель – Posada Vidraru Hotel , де ми вже ночували в нашій першій поїздці на Трансфагараш

Забронювали на букінгу (рейтинг 9.1) два номери-апартаменти на трьох – по 56 євро з сніданком кожен. Ось як це виглядає:

Вид з балкону

Готель на Трансфагараші - вид з вікна — Готель на Трансфагараші – вид з вікна

Після вечері прогулялись територією готелю. Можна спуститися просто до озера. Вдень човники возять на екскурсії.

В готелі таке от попередження на дверях номера.

Переклали? 😄

Ось що пишуть у коментарях на букінгу:

Цитата
Готель розташований у гарному місці серед дикої природи (вночі до парковки підійшла ведмедиця з двома ведмежатами (бачили у світлі ліхтарів), і ми не змогли забрати деякі речі з машини, бо працівники готелю не пускали. Але для мене це скоріше плюс!)

Усім, хто буде їхати на Трансфагараш, категорично рекомендую цей готель!

Ми їдемо на Трансфагараш

Найперше, що я зробив після того, як продзвенів будильник – вилетів на балкон, причому так швидко, ніби проспав. YES! Сонце, жодної хмаринки, погода супер – усе буде красиво! Смачний сніданок, за вікном ліс і свіже повітря.

Розраховуємось, виселяємось з готелю, чекаємо, поки приїжджі бойскаути пройдуть до кораблика. Так рано, а вже такий двіж

По дорозі проїжджаємо кілька невеликих водоспадів, але вирішуємо ще раз зупинитись на дамбі, щоб зробити пару кадрів. Прозівавши оглядовий майданчик, поїхали далі.Ну нічого, наступного разу 🙂

Далі нас зупинили віслючки. І не востаннє за сьогодні.

Починаються серпантини крутіші, і петля за петлею додає адреналіну. Їду тут уже втретє, а радію, як дитина, подумки плескаючи в долоні.

Робимо ще одну петлю, я попереду, друзів не видно. Кажу в рацію: ще трохи проїдемо і зупинимось – передихнемо, оглянемося довкола.

Дивлюсь у дзеркало! Бачу фари, бачу погано, машину друзів – і бачу КУПУ ДИМУ за ними!
Я ниряю поруч в «карман», вистрибую з машини, махаю, авто друзів зупиняється за нами – і лише тоді вони бачать хмару диму з-під капота…
Усі вистрибуємо з машин, я за секунду хапаю вогнегасник з багажника, Віталік теж витягає щось схоже на вогнегасник, але більше схоже на дезодорант )).
Возіть в авто нормальні вогнегасники!

Напружено дивимось на дим, але капот не відкриваємо. Дим пройшов. Через пару хвилин зазираємо в серце машини. Добре хоч не загорілось…

Що ж це було!? Бачок з ОЖ порожній.. Ага, зрозуміло. Припускаємо, що міг лопнути «павук» системи охолодження…

Я поки що не розумію, що до чого – пропоную залити води в бачок. Дали машині охолонути, заливаємо воду з річки – вона виливається майже одразу після літра.

Прекрасно, бл*** прекрасно.

Трошки про плани на сьогодні і те, що крутиться в голові:

Ми планували проїхати Трансфегераш, потім погуляти в трьох точках – я вже знав гарні оглядові майданчики, а далі через Брашов виїхати до ущелини Біказ, покататись на човні по озеру і заночувати там.

Перша думка в голові: ми тут надовго, на човні вже не поплаваємо.

Що ж робити!? Дивлюсь на друзів, а у них паніка на 110 зі 100 можливих.
Віталій каже, що це реальна засада, така запчастина – як золото, міняти складно, усе погано і гірше бути не може.

Але я ж знаю – може. Пробую трохи розвеселити народ, але не виходить.

Зрозумів, питань задавати не варто. Пробую якось зібратись, хоча й сам розгублений.
Але оскільки я гід і “затягнув” друзів сюди, то треба щось вирішувати.

Найперша і єдина правильна думка – нам потрібен евакуатор!

Евакуатор в румунських горах на Трансфагарашському шосе

Озираємось навколо

Географічно ми були тут (можна подивитися в Google Street View)

Попереду бачу комплекс – вирішую їхати туди шукати допомоги.

О тааак – це те саме місце, де ми під час першої поїздки в ці гори шукали ланцюги на колеса!

Паркуємось і йдемо шукати хоч когось, хто зможе нам допомогти. Навколо краса неймовірна. А погода просто супер!

Знаходимо офіціанта і терпляче чекаємо, поки він прийме замовлення – щоб задати йому питання.

Хлопець швидко зникає, але потім виходить, я буквально хапаю його за рукав

– Говорите англійською?
– Yessss, of course

Далі я розповідаю історію, розмахую руками в бік розбитої машини – але в очах хлопця ентузіазму не бачу.

Та що ж таке. Пробую ще раз – він не розуміє. Англійську він знає не дуже. Точніше – дуже не дуже. А румунську я – ну зовсім ніяк.
Але ситуація мені, чомусь, подобається. Третя спроба, з жестами, і людина пішла…

За хвилин 10 повертається і дає мені цю візитку з жестами: типу “дзвони сам…”

Взявши візитку в руки, я одразу зрадів – пів справи зроблено!

Повертаю її назад і прошу хлопця подзвонити та викликати евакуатор сюди.
Він дивиться, усміхається і віддає мені її назад…
Я пробую ще раз, пояснюючи, що румунською я «ні в зуб ногою»

На його обличчі – ухмилка, у мене – розчарування. Ще раз кручу візитку, простягаю йому – результат нульовий

Сідаємо в машину, вирішую їхати на перевал, у надії знайти когось, хто допоможе.
Від’їжджаємо метрів на 50, дивлюсь, іде мужичок у спецовці.
Підбігаю до нього, показую візитку, прошу зателефонувати чи якось допомогти.
А він махає мені, типу: “Йди за мною”. О!

Повертаємось до ресторану й підходимо до того ж офіціанта, що дав візитку.
Чоловік щось переконливо йому розказує, навіть прикрикнув, показав на телефон, обернувся до мене, підморгнув, похлопав по плечу – і пішов, показавши, що все буде добре.

Стоїмо ми з цим офіціантом і дивимось одне на одного. Каже мені: “чекай” – і сам зникає.

Привів свого колегу – ті почали щось сперечатися, дивлячись на телефон.
Потім “новенький” залишається, а перший йде. Ми тепер вже з цим стоїмо і дивимось одне на одного

Починаю тепер уже йому пояснювати – той уважно дивиться на мене, на візитку, киває.
Простягаю візитку — взяв, підводить мене до рецепції, а там купа рацій і штук 5 телефонів.
– О, йєс, дзвони!
– “No minute, no minute!”
– Що?
– “No minute!”

Еееее, пацани, та на мій телефон, просто подзвони!

В очах хлопця з’явилась іскорка, дзвонить, починає щось розповідати, а потім дає мені слухавку :))
Беру телефон – на іншому кінці людина англійською починає задавати питання!
Круто. Загалом все пояснив – де ми, що сталось.
Можуть приїхати за дві години, вартість – 200 євро просто довезти кудись.

За 5 секунд прикинув у голові:
«Може, є дешевше? А де знайти дешевше? Їхати на перевал – а раптом там нікого. Шукати інтернет і гуглити евакуатори – скільки ще часу втратимо… Та й їхати чимало…»

Питаю у евакуаторщика:
– 200 євро – це з доставкою на СТО?
– Так.
Я погоджуюсь!
Вибач, Віталік, що я все вирішив за тебе, навіть не спитав))

Евакуатор знаходиться в Сібіу – трохи більше 90 км.

Повертаюсь по зламаної автівки, забраю друзів, їдемо в комплекс, щоб чекати там.

З моменту поломки до виклику евакуатора – на годиннику вже було щось опівдня.

З відчуттям виконаного обов’язку захотілося їсти. Розклали «поляну», поїли

Поки чекали – насолоджувалися краєвидами:

Люди на правильній автівці для серпантинів

Водоспади клас

Взагалі-то нам кудись туди треба

Машина стоїть он там, трохи нижче

Пам’ятаєте віслючка, що був на початку перевалу?

Ось вони знову – просять, щоб їх підвезли 🙂

Спроба №2

І таких дублів було багато-багато

Вівці – всюди!

Через годину я вирішив передзвонити евакуатору, про всяк випадок. Все ок, їдуть!

Далі чекали, гуляли, насолоджувалися видами.

Почекали ще годину – знову зателефонували: Машина їде, не хвилюйтесь!

Потім ще пів години – відповідають, що ще хвилин 5–10 і чекайте гостей!

І тут Віталік каже, що побачив евакуатор нагорі, який за 5 хвилин уже був біля нас.

Виходить, що 90 км він їхав майже 3 години. Не мало!

На евакуаторі через Transfagarasan

Завантажуємось у машину, в евакуатор і повертаємось за пацієнтом. І ось він прибув!

Процес погрузки авто на евакуатор

Водій евакуатора каже, що в машині всього три місця в кабіні, і одне вже зайняте водієм.

Пропоную друзям їхати самим, а їх сина заберемо до себе в машину.

АЛЕ! Вирішуємо трохи прогулятись на перевалі, тому домовляємось, що приїдемо на СТО пізніше.

Беру в румуна координати СТО, даю друзям телефон із тревел-сімкою – і вантажимось по машинах

Вони – в оцю, в кабіну

А ми – в оцю. Краєвид – ТОП!

СТО знаходиться на базі евакуаторної служби – так пояснив евакуаторник. Це фірма його шефа, і машину везуть туди, а вже на місці розберемось, що й як.

Ось маршрут: https://goo.gl/maps/Fj3FX (їхали через перевал вверх)

Ну що ж, поїхали!

Краса румунських Карпат

Стопнули на класному оглядовому майданчику і трохи відстаємо від першого екіпажу. Внизу он комплекс, де ми чекали евакуатор

Ще 15 хвилин – і ми були на перевалі. Такі зупинки у людей, щоб позасмагати

І ось ми виїхали на перевал! Народу – ТЬМА! Ларьки-ларьки.

Йдемо до озера Балеа

Місцями лежить сніг, по якому ходять вже знайомі нам звірята))

Ще одна Феррарі. Або та сама, але вже без номера

Далі перемістилися на головний оглядовий майданчик. Немає слів, щоб описати, яка краса!

Водоспад

Зробили останню зупинку на Трансфегераші – і вирушили наздоганяти евакуатор.

Різниця між нами й евакуатором була десь година часу.
Напевно, вже мали б під’їжджати до СТО, і за годину мали зрозуміти, у чому проблема.
Тож ми вирішили натиснути на газ і теж їхати швидше.
Хоча по селах їздять отакі штуки, тому особливо не розженешся.

У ще одному селі зустріли мужичка-продавця чогось, схожого на самогонний апарат ))

Не доїжджаючи кілометрів 20 до СТО, дзвонить румун, і щось намагається пояснити.
Передзвонюю хлопцям – Свєта каже, що вони ніфіга не розуміють, що їм кажуть, але, судячи з усього, все дуже і дуже погано.

Ох уже ці панікери :))). Скоро будемо – тримайтесь там!

Під’їхали до місця призначення. Перше враження, що все буде добре!
Біля будинку стоїть два евакуатори, ауді, бмв і ще кілька машин.
Заходимо у двір – там машина з відкритим капотом, водій евакуатора, наші друзі і колоритний чоловік явно румунської національності. Ціпок, живіт, зуби золоті, все як належить 🙂
Друзі все ще засмучені. Та й з чого б їм радіти – нічого ще не ясно.

Не встиг подумати, як ми будемо спілкуватись – як виходить дівчина Роксана з дому і починає англійською розмову. Чудово!
Ніколи не був перекладачем, але треба було починати – прям як у кіно)
Вона перекладає чоловіку (ми зрозуміли, що це її батько), а я Віталіку. І навпаки.

Розмова була приблизно така:

– Лізьте в яму – я покажу, як там усе складно
– Ліземо
– Бачите, ця деталь знаходиться в дуже незручному місці, ремонтувати буде складно
– Ми розуміємо. А що можна зробити?
– Такої деталі в мене нема, треба купити в магазині
– Ми так і думали. Ваш водій казав, що все вирішимо у вас на СТО. А скільки триватиме ремонт?
– Ремонт – приблизно 6 годин. Але сьогодні ми не можемо купити деталь
– Як це, чому?
– Сьогодні субота, 16:00, магазин зачинено. Відкриється в понеділок

Віталік кричить мені:
– Скажи їм, що треба їхати на розборку – там повинно бути!

– А у вас є знайомі на розборках, де старі машини? Типу автошротів? — розжовую.
А вони дивляться на мене, як на інопланетного.

– Звісно ми знаємо, що таке розборка (секонд-хенд). Але я ж вам кажу – сьогодні вихідний.
– Так, так, ми зрозуміли про магазин, що вихідний. Але я про розборку.

Чоловік переглянувся з Роксаною. Вона, вже повільніше, починає пояснювати, що ніхто вже не працює, і показує на пиво 🙂

Віталік не здається, просить ще, я пробую якось хитріше поставити питання.
Ні, те саме.

– Веталь, це Європа. В суботу після обіду – і в неділю – у всіх шабат! 🙂

А спитай, може, у когось є подібна машина, ми знімемо з неї деталь – і все буде зашибісь?

А вони вже, виявляється, пробили цю тему – таких машин нема.

ОК, що робити?

– Основна проблема – це субота. Якби не цей факт – машину б уже зробили.

Роксана обережно каже, що є два варіанти:

Завантажуємо машину на евакуатор, веземо до кордону, а там перекидаєте в Україну. Ціна – приблизно 400 євро
Чекаємо до понеділка, замовляємо деталь, ремонтуємо – і ви їдете своїм ходом.

Перший варіант – одразу відпав через абсурдність.

Ремонт обійдеться у 100 євро, просять залог. А деталь – невідомо скільки коштує, потім скажуть…

Роксана пропонує на своїй машині відвезти і показати недалеко нормальний готель, а також пропонують друзям оренду машини – Рено Сценік дизель, 20 євро на 2 дні – але вони відмовилися, нащо вона треба.

Приїжджаємо в готель, ціна за добу – 67 євро зі сніданком, якщо не помиляюсь.
Назву готеля не пам’ятаю.

Обмінюємось з Роксаною телефонами, домовляємось: якщо будуть новини – вона напише мені в WhatsApp, а я вже передам землякам.
Дуже позитивна дівчина. Якби не вона – довелось би вивчати румунську з перекладачем :))

Друзів поселили. Чекати їм до понеділка.
А ми вирішили вирушати далі – до ущелини Біказ, бо там заброньований готель, і не хотілося платити штраф за незаїзд. Та й сенсу залишатись уже не було.

Домовились, як тримати зв’язок (скайп, тревел-сімка), постояли на доріжку і вкотре дали позитивну установку новачкам автотуризму. Гоу!

Попереду близько 270 км. На годиннику – 19:00. Стартуємо за цим маршрутом:
https://goo.gl/maps/rdx6S

До Сігішоари дорога ще нормальна. А далі почались серпантини, які вночі проїжджати – не дуже комфортно. Але ще небезпечніше – це їхати румунськими селами вночі.

Два випадки з практики:

1) Їдемо селом за трактором, який повзе 10–20 км/год.
Звісно, без світла, ззаду лише катафот.
Йду на обгін, і тут в лоб – візок!
Звісно ж, без фар, ну звідки у коня фари!?
Б****… Тормоз в підлогу, серце в п’ятах, очі як в того ж коня, роз’їхались…

2) Далі десь біля опівночі, в черговому селі, їдемо повільно, максимум 30 км/год, бо знаємо вже.
Назустріч машина, ближнє світло, трохи сліпить.
Знову гальмо в підлогу, стоїть віз із сіном на моїй смузі…
Скоріше за все, мужик/жінка/воно припаркували свій транспорт і пішли спати.

Від’їхавши від Gheorgheni, почалися жорсткі серпантини. Але ми сіли на хвіст німцю на Мерсі і їхали за ним аж до готелю.

На місце прибули близько першої ночі. Жили в кльовому готелі недалеко від озера – Red Lake Hotel. Супер локація – біля озера, смачна їжа, рейтинг на букінгу – 9.5. Рекомендую!

Зранку була така ж ясна погода як і вчора, і це налаштувало нас на нові враження і пригоди!

Червоне озеро Лаку-Рошу в Румунії (Lacul Rosu)

Озеро Червоне або Вбивця (рум. Lacul Roșu, угор. Gyilkos-tó) – природне озеро на північному сході Румунії, у Східних Карпатах, поруч із ущелиною Біказ.
Озеро утворилось у 1837 році внаслідок сильних злив і потужного зсуву скель, які перекрили гірську річку, утворивши щось на кшталт греблі.
Воно має форму літери “Г”, глибину 10,5 метрів, площу 114676 кв.м. і довжину берегової лінії 2830 метрів.

Озеро Lacul Rosu на карті – MUSTSEE!

Фото: Petr Sporer, CC BY-SA 3.0, via Wikimedia Commons

Звісно ж, є легенда про озеро:

Легенда більш романтична.
Жила неподалік красива дівчина на ім’я Естер. Очі в неї були зелені, волосся чорне, а фігура — струнка, як тополя. Усі хлопці в окрузі задивлялись на неї.
Одного разу, ясного липневого ранку, пішла Естер на ярмарок — і побачила красивого та сильного юнака, який не злякався вийти один проти ведмедя та краще за всіх грав на флейті.
Їхні погляди зустрілися — і любов уразила їх, як блискавка.
Юнак купив небесно-блакитну шовкову хустинку та дзеркальце й запропонував Естер стати його дружиною.
Але незабаром хлопця забрали в армію — і закохані не встигли одружитися.
Естер дуже сумувала за коханим, іноді ходила до гірської річки — поплакати в самоті.
Одного разу, коли сонце вже хилилось до заходу, з гір спустився розбійник. Він побачив дівчину — і її краса так його вразила, що він схопив її, посадив у сідло — й повіз із собою.
Він обіцяв їй любов, золото, срібло, алмазний палац, пропонував стати його королевою — але Естер не захотіла.
Вона благала гори про допомогу, про порятунок. І гори несподівано відгукнулися: скелі затремтіли, блискавки засліпили небо, грім загримів, почався каменепад…
Велетенський валун зірвався і вбив дівчину та розбійника, а страшний землетрус погубив навіть пастухів на протилежному березі.
В останню неділю липня золотаві промені сонця освітили незвичний пейзаж: там, де ще вчора була долина з кришталево чистою річкою — лежали скелі, а на їх місці виникло озеро, з якого стирчали стовбури загиблих дерев.
Мутна вода затопила траву й квіти. Так загинула ніжна і прекрасна Естер.

На озері дуже красиво!

Можна взяти човник напрокат і поплавати

Гори навколо:

Можна такі смаколики купити

Гарно тут

Біказ – найбільща ущелина в Румунії

Наступна зупинка – це каньон Біказ

Ущелина Біказ (рум. Cheile Bicazului – Ключі Біказу, угор. Békás-szoros) – одне з найвражаючих природних місць Румунії.
Розташована на північному сході країни, у Східних Карпатах, на межі жудеців Нямц та Харгіта.
Високі скелі ущелини розділяє гірська річка Біказ. Це найглибша і найдовша ущелина в Румунії, яка з’єднує Молдову і Трансильванію.

Тут зустрічається червонокрилий стінолаз – рідкісний птах, що мешкає в скелях, а в річці Біказ водиться форель.
Площа заповідної зони – 6575 гектарів.
Вісім кілометрів вздовж ущелини – часто серпантинами, з прірвою з одного боку – це одна з найзахопливіших доріг Румунії.
Недалеко, на висоті 980 м, знаходиться озеро Червоне, яке утворилося внаслідок зсуву в XIX столітті.

Ущелина Біказ на карті

Високі кам’яні скелі:

Ліземо вгору І дивимось униз

Після прогулянки ущелиною з численними зупинками ми вирушили вже додому в Україну!

P.S. І наостанок — фотка винуватця подорожчання відпустки для наших друзів

Ця штуковина, такий собі павук, зламався у найбільш невдалому місці і в найневдаліший момент.

Емоції обійшлись у районі 600 євро (200 – евакуатор, 200 – ремонт і деталь, 200 – готель з харчуванням на дві доби)

Всім яскравих вражень! І бажаю не потрапляти у неприємні історії!

Корисна інформації для подорожі на Трансфагараш

📌 Підготуйте авто для відпустки – Поради для автоподорожі за кордон: що взяти і перевірити

📌 Обовязково зробіть страховку на автомобіль – зелену карту та оформіть медичне страхування. – Оформлюйте страховку на Hotline.Finance зі знижкою (Використайте наш промокод з 10% знижкою – BUNGALO10).

📌 Бронюйте Готелі в Болгарії / Готелі в Румунії

Дуже рекомендую потрапити на Трансфагараш в гарну погоду!💙