Найгарніша дорога Італії Stelvio та інстаграмна St Magdalena

Фотозвіт нашої відпустки в гори Словаччини, серпантини Італії, та море Хорватії. Поїздка була у 2013 році і зайняла 2 тижні.

Детально про кожну частину поїздки читайте за посиланнями в окремих статтях:

Хорватія, Італія, Словаччина – велика автоподорож в гори і на море – основна стаття

Італія

Тричі ми вже їздили в Румунію покататись по Трансфегерашському шосе (фото-звіт про поїздку на Трансфагараш у червні) – просто щоб покататись серед цієї краси…

А ще відвідували високогірну австрійську дорогу Гросглокнерське шосе (наш фото-звіт про автоподорож Європою),

Я почав цікавитись гірськими дорогами, які мають красиві пейзажі, і ставити галочки, куди хочу поїхати. Звісно, трохи безглуздо таке збирати, адже практично всі дороги з серпантинами мають красиві краєвиди, але мені таке подобається, це мене заряджає, додає купу емоцій і радості!

Цього року потрапити до Румунії не вдалося – і треба було заповнити цю прогавину.

Мабуть, ще до Румунії, читаючи різні звіти європейців, я подивився черговий випуск програми Top Gear, в якому хлопці покатались італійською дорогою Stelvio Pass Road.
Дуже мальовнича, красива природа й гори… І почав мріяти я ще тоді.

Фото: Facebook Passo Stelvio – Stilfserjoch

Рекомендую всім подивитись відео Топ Гір – щоб зрозуміти, чому я так захотів це все побачити.

Мрія назрівала роками, і тут за лічені дні перетворилась у сильне бажання. А бажання треба здійснювати. Ми їдемо на Stelvio Pass Road!

Спочатку планували доїхати до Trafoi, переночувати там і зранку підкорювати дорогу. Ми навіть забронювали там готель.

Плани змінились

АЛЕ! Якби не форум Опель-клуба і не створена тема про Італію, Доломіти і церквушку – St. Magdalena, то так би ми й жили в Trafoi.

Готель було скасовано, маршрут трохи перероблено і виглядав він ось так:

Кінцева точка на сьогодні – це Frazione Santa Maddalena – Funes.

Дорога Словаччина – Італія

Якихось тисяча кілометрів автобанами – що там їхати, думав я, але маленький пасажир і часті зупинки не дали доїхати швидко.

Запланований виїзд із Ліптова на 6 ранку технічно перенісся на 7. Ну то й добре.

Дуже довго їхали по Словаччині, бо частину дороги ремонтували, швидкість була обмежена, ще й трафік великий. Від’їхавши зовсім недалеко від Ліптова, ми навіть стали в затор. Коли в’їхали до Австрії – стало веселіше. Дорога ширша, гори вищі, а травичка зеленіша.

Віньєтка за 8.30 євро була наклеєна одразу на кордоні з Австрією.

Зараз можна купити віньєтку Австріі на сайті – https://www.asfinag.at/en/toll/vignette – сайт з оплатою може не відкриватись з України. Використовуй VPN!!! € 12,40.

Дуже хотіли заїхати в музей Swarovski, але вже було пізно, наступного разу.
Зупинившись на якійсь заправці, був приємно вражений інтер’єром туалету 😄 – не зміг не поділитися кадром:

Їдучи хорошими дорогами й рівними автобанами, ловлю себе на думці, що це теж велике випробування. Виїжджаєш на автобан, GPS каже: «проїдьте 450 км» 😄
І ти вмикаєш круїз на 130, прибираєш ноги – ніби їдеш, але втомлюєшся від того, що картинка одна й та сама. І від монотонності, й від того, що майже нічого не робиш.
Один раз навіть довелося зупинитися подрімати півгодинки.

Наближаючись до серця Тіролю – Інсбрука, краєвиди стали набагато красивішими. Альпійська казка починається!

Автобан в Італії мені здався кращим за якістю, ніж австрійський, але одразу ж нам пропонують заплатити за проїзд:

Дороги й природа – все майже ідеальне, тішить і око, і машину ))

З’їхавши з автобану, ми попрямували в селище Santa Maddalena, де й був наш готель.

Тут скажу кілька слів: окрім того, що каже GPS, треба постійно дивитись на вказівники.
Проїхавши поворот, у який треба було звернути, GPS повів нас такими стежками, які вивели в глухий кут, а потім люб’язно зробив перерахунок і замість 5 км запропонував проїхати 45 км з виїздом на автобан і розворотом. Загалом, їхали по вказівниках – вони показують правильно!

По дорозі заїхали перекусити справжньою італійською їжею.
О блін, як же це смачно! Я обожнюю макарони 😋
Я чув, що в Італії смачно, але щоб так нам сподобалось…
Не знаю, може, ми були дуже голодні, але після вечері усмішка не сходила з обличчя до самого сну 😄

Ціни в ресторанах, звісно, не малі, але порівнювати з нашими «італійськими ресторанами», мабуть, не варто. Як розмір порцій, так і сам смак – вони інші.

У готель ми приїхали близько 8 вечора:

Проїхали 950 км за 13 годин з усіма зупинками й заправками.
Не швидко, звісно… Але витрата пального мені сподобалась 😎

Готель вибрали за відгуками. Хоча це й були 2 зірки, але, судячи з оцінки на Booking.com 9.1, ми зважились і забронювали Appartment Garni Sonia за 66 євро на добу зі сніданком.

І ось найочікуваніше на сьогодні – це вид на Доломітові Альпи! Вікна в номері виходили на гори.

Надворі вже трохи темно, але круто, що на завтра прекрасна погода!

Після поселення в готель прогулялись по селищу і завалились спати.

Завтра – найкрутіший день нашої відпустки! Так планувалося, очікувалося, і так воно і сталося!

St. Magdalena – Санта Маддалена: найвідоміший краєвид Доломітів

Ранкове сонце стукало у вікно і кликало на сніданок. Ми зібралися дуже швидко. Швидко, як ніколи. Спустилися на сніданок, кайфонули від смачної їжі, обслуговування від самого господаря готелю – Конрада, смачної кави і сонячної погоди за вікном.

Подякували за теплий прийом, взяли кілька порад щодо місць, які обов’язково варто відвідати в долині для отримання красивих фотографій – і виїхали. Можна було пройтись пішки пару кілометрів, але попереду в нас ще був Стельвіо і дорога до нього.

Туристів дуже багато, в основному всі гуляють пішки.

Перед поїздкою моніторив www.funes.info та інші джерела.

Далі не бачу сенсу щось розповідати – показую фото!

Ставимо машину на парковку і йдемо вперед:

Ось такий готельчик:

Підходимо до церкви

Церква святої Магдалени і Доломіти

Ми радіємо від того, як тут красиво і що ми це бачимо – ми тут!
Неймовірно гарно. Така соковита зелена трава, на схилах гуляють корови, десь у горах їздить тракторець, поливалки на траві, світить сонце – настрій супер.

Зробивши трохи кадрів на цьому місці – їдемо трохи вище.

Чийсь будиночок:

І, звісно ж, знімок на робочий стіл 😎

Багато мандрівників називають Доломітові Альпи найкрасивішими горами.

Для мене це – найкраще місце, яке я коли-небудь відвідував, поки що.

З чудовим настроєм ми їдемо підкорювати найкрасивішу дорогу для перегонів за першою версією Top Gear!

Stelvio Pass Road

До Трафоя пиляти 133 км. Маршрут трохи складний, бо проходить через села, і GPS прогнозує, що їхати цю сотню з хвостиком ми будемо аж 3 години.

Дорога мальовнича і, як завжди, рівна:

Яблука:

Те, що прогнозував GPS, звісно, не справдилось – ми доїхали за 4 години 😄

Ці петляння по селах зі швидкістю 40–50 мене дуже сильно дістали. Тягтися разом з усім потоком було ой як сумно, але реально навіть порушити не було як. Потік машин просто неймовірний.

Голод підкрадався з кожним десятком кілометрів все сильніше й сильніше. Але хотілося доїхати до початку дороги і там уже поїсти. Якби не два пасажири ззаду, які вже пообіцяли з’їсти мене, якщо я їх не нагодую – так би й було.

Заїхали в одне містечко, але вирішили не їсти там, бо припаркуватися було ніде. Подумали, що краще оберемо якийсь гарний ресторанчик в селі. Але проїхали кілька сіл – і нічого привабливого не знайшли. Ще кілька – знову безрезультатно. Ресторанчики були, але жодної машини біля них. Для мене це Табу – якщо немає відвідувачів, я в такі заклади не заходжу. Їдемо далі, бурчання на задньому сидінні дедалі голосніше. І я вже сам на межі – їсти хочу.

За вказівниками й пейзажами розумію, що вже скоро початок дороги, і там точно буде їжа 😎

Фотографую гори помічаю зліва купу машин, а справа готельчик і ресторан з відвідувачами. Лише один столик був вільний чекав на нас! Ура! Зараз поїмо смачної італійської їжі. Навіть не сумнівався, що буде інакше.

Коли принесли меню, я розгубився. Італійською взагалі не знаю, а німецькою лише кілька слів типу: «ай-цвай поліцай», «хенде хох», «хальт», «данке шон» і модне «чууууз» 🤣
Але офіціант – молодець, пояснив нам англійською, що треба замовити, і ми знайшли спільну мову. Зробили замовлення й сіли чекати.

Згодом принесли їжу 😎

За три страви, два чаї й каву заплатили 35 євро. Ось такі ціни.

Як же смачна їжа піднімає настрій )))

Вирушаємо до мети. Цікаво, а зимова гума нам не знадобиться???!!!

Ну от і починається.

Перевал Стельвіо

STELVIO PASS – 2757 м (Passo dello Stelvio) – перевал у східних Альпах, другий за висотою після французького Col de l’Iseran.

Дорогу було збудовано в 1820–1825 роках. Інженер проєкту Carlo Donegani. Причому з того часу майже нічого не змінилося. Перевал за 200 км від кордону зі Швейцарією і має протяжність 75 км. Stelvio відкритий з червня по вересень. У вересні вже може бути закритим. Але нам дуже пощастило з погодою.

Це дуже популярна дорога серед байкерів і велосипедистів. Їх там – сотні!
А наприкінці серпня дорогу взагалі перекривають для змагань. Тож, якщо хтось захоче проїхатися – обов’язково перевіряйте, чи відкрита дорога і яка буде погода.
Десь читав, що англійці приїхали підкорювати дорогу – і чекали 5 днів.
Нам справді дуже пощастило. Це нагорода за те, що на Гросглокнер ми їздили у туман і сніг, перед виїздом на Трансфегерашан – шукали навіть ланцюги 😂 А зараз – СОНЦЕ!

Драйв від дороги – на 100%!

Так-так, не тільки Ferrari і Lambo можуть їздити по такій дорозі – Опель Вектра упорався на 5 балів!

Така засніжена гора тут не дивина.

Виїхали на перевал. Високо

На перевалі виходимо з машини й ідемо гуляти.
Бачимо вказівник на фунікулер. Значить, можна піднятись ще вище. Ого! Треба піднятись

Побродили перед фунікулером по торгових рядах із китайщиною.

Шкодую, що не купив собі жодного сувеніру. Я нещодавно почав колекціонувати невеликі статуетки з поїздок. Але відклaв покупку «на потім», а потім уже не хотілося йти. Значить, ще раз поїду.

Інформації в Інтернеті про фунікулер тоді я не знайшов, тому для нас це було як бонус.
А люди, які несли в руках лижі й черевики, тільки підігрівали інтерес до підйому нагору.

Підйомник «туди-назад» коштує 16 євро. Дитині 6-ти років – безкоштовно.

Нагору 3174 м вас підіймає один підйомник, а потім ще один.

Я думав, що на висоті 3 км буде важко дихати, але ми всі без проблем провели час на вершині.

Погляд на Stelvio Pass Road:

Перевал

Ще дорога:

І крупніше – наближення майже з кілометрової відстані:

Як же без снігу ми влітку-восени

Лижники кайфують:

О 16:00 згадуємо, що до готелю ще їхати 240 км і треба спускатись з перевалу…

Спуск мені здався ще яскравішим по краєвидах. Але в Інтернеті відгуки різні: більшість радять їхати навпаки – з боку Мілана вгору.
Отже, наступного разу!

Водоспад:

Опель Вектра в Італії почуває себе добре 🙂

Дуже класно:

Страшні тунелі, їдемо майже всередині пробитої скелі:

Потім виїхали на більш-менш пряму дорогу, але все ще приємну для очей:

В цілому, вся дорога від Тіролю до автобану A4 – дуже мальовнича.

О 21:00 ми приїхали в містечко Соммакампанья, що між Гарда й Вероною.

Мене лякали, що в Італії маленькі готелі або дуже дорогі, якщо більші. Мабуть, нам пощастило: Hotel Scaligero 3*.

Готель дуже пристойний і має свій ресторан.
Ми забронювали стандартний тримісний номер за 83 євро, типу по акції. Без акції він коштував 100 євро. Реально великий номер – нам сподобалось, особливо для транзитної ночівлі.